до світла простяглися гілки-руки

і рветься вщент душа що прагне неба

так очі в очі від цілунку до розлуки

вуста шепочуть „іншого не треба”



до горизонту понесуть шляхи широкі

густа трава струмує просто неба

у самотині тліють спогади жорстокі

чийсь голос крізь туман „іду до тебе”



сплітає дощ старих руїн останки

густу траву вкривають чисті роси

рясніють позаторішні світанки

„кохаю” шепіт листя і колосся